Владислав народився 4 квітня 1995 року в селі Хомутець Миргородського району. З 2013 року разом з батьками та сестрою мешкав у селі Шишаки на Хорольщині (нині Клепачівського старостату Лубенського району). Після закінчення Хомутецької загальноосвітньої школи вступив у ветеринарно-зоотехнічний технікум села Хомутець і здобув спеціальність технолога. Проходив строкову службу у лавах Національній гвардії України.
За його плечима військова служба в зоні бойових дій (ATO/OOC) у складі 4-ої бригади оперативного призначення «Рубіж» Національної гвардії України. Мужньо здійснював заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф в Донецькій та Луганській області, зокрема, поблизу міст Часів Яр та Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області та міста Сєверодонецьк Луганської області. Військовий обов’язок водив його різними шляхами війни, але скрізь він відважно боронив рідну землю від російських окупантів.
За період проходження військової служби з часів АТО і в період повномасштабної війни неодноразово заохочувався командуванням різних військових частин за особливу мужність та героїзм, зразкову військову дисципліну та вагомий особистий внесок у захист Батьківщини від окупаційних військ рф.
За виняткову мужність, вірність присязі, відданість справі захисту держави та сумлінну службу Владислав Грищенко був нагороджений відомчою заохочувальною відзнакою Міністерства оборони України - «Хрест пошани», мав чимало подяк, інших відзнак. Владислав отримав поранення, але беріг свою сім’ю і нічого про це не розповідав, а ,відновившись, повернувся в стрій.
З 12 листопада 2024 року вважався зниклим безвісти. На жаль, експертиза підтвердила, що на Донецькому напрямку, вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність у бою за суверенітет, територіальну цілісність та незалежність України він загинув.
Його пам’ятають добрим, надзвичайно відповідальним, щирим і відвертим хлопцем, душею компанії, Він любив життя, природу, рибалку. А, головне, був справжнім патріотом своєї країни.
